«Любов і є той головний інструмент, той рятівний засіб,

за допомогою якого вирішується ця жахлива проблема.

Обійміть власну дитину, скажіть, що любите її,

і ви врятуєте і її, і себе

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ДЛЯ УСПІШНОГО ПЕРЕХОДУ ЧЕТВЕРОКЛАСНИКІВ ДО СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю дитини, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Вкладення

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Агресія - індивідуальна аби колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.

Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.

Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:

• неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),
• неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;
• підвищена емоційна напруженість і тривожність;
• різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,
• низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.

Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.

Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників:

• поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості, а також депресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки є:

• фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;

• негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;

• підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;

• вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;

• аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:

• задоволення потреб у спілкуванні;

• самовираження та самоствердження;

• відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;

• досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.

Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.

Рекомендації батькам

щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам

щодо стримування агресивної поведінки підлітків

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

• Не застосовувати фізичні покарання.

• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Протидія суїциду (рекомендації)

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї.
Всі ваші дії мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.
Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами:
·        Завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан.
·        Не чинить тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо.
·        Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять.
·        Приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.
·        Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.
·        Слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:
1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймали вис як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як і другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду, те, що на умі у дитини.
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи ( у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4.  Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, ідо замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.
6. Не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли виникає пауза у розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не вдавайтеся до допиту з пристрастю,    задавайте    прості,    щирі    запитання    («Що   трапилося?», «Що відбулося?»),   які   будуть   для   дитини   менше   загрозливими,   аніж складні, «розслідувальні» запитання.
8. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про інтимні, особистісні, хворобливі речі.
9.  Намагайтеся   побачити   кризову   ситуацію   очами   своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зробити боляче.
10. Надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвихіддя може примусити вас відчувати себе безпорадними і глупими, але вам, на щастя, найчастіше і не слід виробляти будь-які певні рішення, негайно змінити життя, або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі і врятують своє життя, слід тільки довіряти їм.
І останнє – 
Якщо ви не знаєте, що говорити, не говоріть нічого, але будьте поруч!

Як знущання проявляються на поведінці дитини. БУЛІНГ

Часто, коли наводяться приклади булінгу, до уваги беруться найжорстокіші його прояви – побої. І у багатьох складається враження, що виявити жертву досить просто – достатньо помітити синяк у дитини.

Але. Фізичне насилля – це лише один із проявів булінгу. Слово б’є не менше за кулак. Тим більше у підлітковому віці. І навіть те, що дитина одного разу прийшла додому із синцем, ще не говорить, що вона – жертва цькування у школі.

Саме тому кожен з батьків має розуміти, як знущання проявляються на поведінці дитини.

У дитини немає друзів. Ніхто не приходить у гості до вашого сина чи доньки, ніхто не кличе його на святкування днів народження. І на власні дні народження дитина запрошує лише родичів. Є ще одна особливість – у дитини можуть бути друзі, але не з її класу. Це також має насторожувати, оскільки клас – це одна із частин її соціального життя. Це свідчить про те, що дитина опинилась в ізоляції. Або повній (коли взагалі немає друзів) або – частковій, тобто свого шкільного колективу (коли немає друзів з класу).

Дитина боїться йти до школи. Деякі психологи наполягають, що цей пункт має звучати як «не хоче йти до школи». Але, чесно кажучи, важко зустріти дитину, яка б горіла йти в школу. Тому саме боїться, наполегливо шукає причини туди не йти – придумує хвороби, без причин прогулює уроки, постійно запізнюється на заняття, ходить до школи «манівцями» - тобто не обирає прямий найзручніший шлях. Дитина боїться позашкільного життя, бо на шляху до (зі) школи її переслідують булери.

Постійно приходить зі школи сумна. Те ж саме і щодо спілкування по телефону чи в соцмережах. Власне, в цьому як і в інших пунктах йдеться про системність. Зрозуміло, що батькам завжди треба дізнатись причину, за якою у дитини відсутній настрій. Тим більше, коли настрою немає постійно. Це може викликано й іншими причинами – наприклад, нещасним коханням, але може – і цькуванням з боку однолітків чи кібербулінгом.

Просить додаткові гроші. Якщо ви переконані, що даєте дитині достатньо коштів (враховуючи всілякі дрібнички), то постійна вимога збільшити «кишенькові» повинна вас насторожити. Не виключено, що у неї відбирають кошти схильні до кримінальних злочинів однолітки.

Має низьку самооцінку, стає тривожною. Коли дитина невпевнена у тому, що вона може виконати елементарні завдання, коли вона погано спить – це все може говорити про те, що на дитину тисне зовнішнє оточення. Можливо – йдеться про шкільні знущання. А можливо – проблеми у самій сім’ї, і саме це дошкуляє дитині. Тому і самим батькам треба переглянути своє ставлення і у подружжі, і до своїх нащадків.

У дитини з’являються зіпсовані речі.Не виключено, що на дитину тиснули не лише психологічно, але й через відірвані лямки рюкзака, зламану ручку чи навіть розбите скло телефону.

Нанесення самоушкоджень дитиною. Розпочинаючи від погризених нігтів, порізів на руках та, як крайність, спроба самогубства. Підлітки самоушкодженнями намагаються зняти стрес, хоча насправді – це спроба через фізичний біль позбутися наслідків психологічного тиску від оточення. Можливо, причина в ізоляції дитини в класі та постійним знущанням у школі. А можливо, у тому, що батьки не показують дитині, що вони її люблять.

Батьки свого часу були жертвою шкільного цькування. Недоліки виховання, які роблять з дитини жертву, можуть передаватись із покоління у покоління. Діти часто наслідують поведінку батьків. На жаль, це стосується і поведінки типової жертви.

Звичайно, крім індивідуального моніторингу за дитиною варто моніторити і шкільну активність – і через спілкування з іншими батьками однокласників, і через пошуковики та шкільні форуми постійно відслідковувати ситуацію у навчальному закладі та класі дитини. 

Батькам першачків

Батькам четверокласників. Про успішний перехід до середньої школи.

https://docs.google.com/presentation/d/1-QjSBg71qqb8i78SUTshERBESdB4I2uZezhFRuzLeNg/edit

ВПЛИВ СІМ'Ї НА ФОРМУВАННЯ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК У ДІТЕЙ

Окремою гострою проблемою здоров’я дітей є поширення шкідливих звичок серед неповнолітніх.

Звичка – друга натура?

Підростають наші діти…. Із маленьких безпомічних дітлахів вони перетворюються на підлітків. Зростають діти , і більш серйозними стають проблеми ,з якими ми стикаємось.

Хотілося запропонувати вам замислитися про шкідливі звички, що спостерігають на життєвому шляху кону людину, що здатні перекреслити все життя.

Як вберегти дитину від куріння, алкоголю, наркотиків ? 

З проблемою шкідливих звичок борються соціологи, психологи , вчителі, батьки…

Сім’я природне і найстійкіше формування людського суспільства, що акумулює в собі всі його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем . Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини , її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом виховання дитини, матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних цінностей прийдешнім поколінням. Саме сім'я повинна передусім залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати навички здорового способу життя, загальнолюдські духовні цінності, норми суспільного життя. 

Формування здорового способу життя є одним із найважливіших напрямів сімейного виховання. Адже кожен з батьків бажає, щоб дитина виросла фізично й психічно здоровою, без шкідливих звичок. Багато в чому формування здорового способу життя залежить від традиційної складової цього впливу: стилю життя сім'ї, способу організації життя, характеру взаємостосунків між подружжям, участі обох батьків у вихованні, правильної організації дозвілля родини, ставлення самих батьків до вживання алкоголю, паління, застосування наркотичних речовин. Отже, спосіб життя сім'ї в основному обумовлює і спосіб життя дітей. 

н

50 різдвяних родинних фільмів

https://dytyna.blog/50-rizdvyanyh-rodynnyh-filmiv-zberezhit-i-dyvitsya-vsiyeyu-simyeyu-iz-zadovolennyam/

ПРАВИЛА ПОБУДОВИ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ

 З ДІТЬМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»

З НЕСПОКІЙНОЮ ДИТИНОЮ

ü   Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.

ü   Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.

ü   Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти й прийняти.

ü   Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїться поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

З КОНФЛІКТНОЮ ДИТИНОЮ

ü   Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.

ü   Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.

ü   Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

ü   Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, продовжуватиме провокувати їх.

ü   Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися й навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час гри одна з них завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

ІЗ СОРОМ’ЯЗЛИВОЮ ДИТИНОЮ

ü   Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошувати до себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошувати дітей у гості, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, учити дитину спокійно реагувати на нові місця і людей.

ü   Не варто постійно турбуватися про дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не робіть самі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їй повну свободу діяльності.

ü   Постійно укріпляйте в дитині упевненість у собі, у власних силах.

ü   Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступати в розмову з «чужим дорослим» (у крамниці, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі тощо).

ІЗ ЗАМКНУТОЮ ДИТИНОЮ

ü   Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місця і знайомити з новими людьми.

ü   Підкреслюючи переваги й корисність спілкування, розказуйте дитині про те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

ü   Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

ü   Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає все більш замкненою і відчуженою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе вам у розв’язанні цієї проблеми.

З АГРЕСИВНОЮ ДИТИНОЮ

üСлід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні засоби подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде подолано.

üНадавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти».

üНехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся  зайвий раз приголубити або пожаліти її. Хай вона бачить, що вона потрібна і важлива для вас.

25 чудових занять з дітьми вдома для відволікання від війни

Пам'ятка

Основні правила безпечної роботи в інтернеті, про які варто сказати дітям

• Не давайте нікому своїх паролів.
• Не надавайте особистої інформації поштою чи в чатах без гострої на те потреби.
• Не реагуйте на непристойні та грубі коментарі, адресовані вам.
• Повідомляйте про ситуації в інтернеті, які вас непокоять (погрози, файли певного місту, пропозиції).
• Відмовляйтесь від зустрічей з випадковими людьми, з якими познайомились в онлайні.
• Не діліться своїми фото з незнайомцями.
• Не повідомляйте інформацію про кредитки батьків (номер картки, термін дії та таємний код).
• Не викладайте фото квитків, на яких видно штрих-код чи QR-код.
• Не скачуйте та не встановлюйте невідомі програми за посиланнями, навіть якщо їх надали друзі.
• Встановлюючи перевірені програми, контролюйте, щоб на ПК не додались небажані програми.
• Не переглядайте інформацію за невідомими посиланнями (друзі, які ними діляться можуть не підозрювати про загрозу).
• Не відкривайте листи-спам, вони можуть містити віруси.

«Як говорити з дитиною про війну. Техніки психологічної допомоги

дитині»

(https://youtu.be/l_a1NBhztOs).

Поради батькам п'ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Кращі ліки проти стресу

Високі очікування батьків - один з факторів, які часто викликають стрес. Звичайно, це стосується не тільки школи, але і всіх додаткових занять. У той же час ніхто не допоможе дитині краще, ніж його власні батьки. Саме їх моральна підтримка - це найкращі ліки проти стресу. Будьте уважними до малюка і не забувайте говорити йому про те, як ви його любите, і який він сильний і розумний.

Кілька порад

• Відпочинок, розваги і розвантаження є важливою людською потребою.
• Дайте дитині побути "з самим собою".
• Вчіть її правильно "випускати пару".
• Рамкування дитини дозволить їй швидше і краще адаптуватися у соціумі.
• Незадоволення треба висловлювати. Тактовно.
• "Ні" теж треба ВМІТИ говорити.
• Діти, яких ми любимо, заслуговують розмови, а не мовчанки.
• Робіть те, що у ваших силах- решту залишіть іншим.
• Немає дітей "хороших" і "поганих" - вони "різнобарвні".
• Безпідставні очікування породжують незадоволення , а воно вбиває любов.
• Більшість проблем можна розв'язати. Деякі зникають самі.
• Уникайте слова "мусиш", "можеш" дає більше шансів бути щасливим.

ЖИТТЯ НЕ Є СПРАВЕДЛИВИМ, ОДНАК СВОЇМИ ДІЯМИ

МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ЙОГО КРАЩИМ!